Поради для батьків

Шановні батьки!

Діти – це ваше майбутнє!

          На канікулах у ваших дітей буде багато вільного часу, вони будуть відпочивати, гуляти з друзями на подвір'ї, але слід пам'ятати, що небезпека може підстерігати їх на кожному кроці.

          Тому хто, як не Ви є першими помічниками і порадниками.

          Щоб не трапилося лиха підчас відпочинку Вам, як батькам потрібно постійно контролювати розваги своїх дітей, володіти інформацією про те, де, в якій компанії та з якими друзями вони перебувають. Контролюйте дотримання ними режиму дня, учням дозволяється перебувати на вулиці до 22 години.

          Постійно нагадуйте їм правила вуличного руху, щоб запобігти травмуванню на дорогах. Їзда  на велосипедах дітям дозволяється з 14 років, на мопедах, мотоциклах, скутерах, пройшовши навчання та отримавши дозвіл на їх керування. Перебуваючи в містах потрібно бути обережним при переході трамвайних та залізничних  колій. Переходити залізничну колію тільки по пішохідних настилах, по надземних або підземних переходах. Не  можна переходити  залізничну колію, коли наближається потяг. Не можна стояти  біля краю платформи на залізничній станції.

          Не меншої уваги потребує електро та газобезпека. Слідкуйте за тим, щоб діти виконували правила користування такими приладами, не допускайте утримання в Ваших домівках зіпсованих побутових приладів.

          Слідкуйте за тим, щоб діти не чіпали бродячих тварин, адже вони можуть переносити різні інфекційні захворювання.

          Давно вже відгриміла війна, але її відлуння можна побачити до цих пір,  нагадуйте дітям про те, що  при знаходженні маловідомих предметів терміново повідомити  дорослих або відповідні організації.

          Незнайомі предмети, пакети, банки тощо не можна відкривати, нюхати, брати до рук, кидати у вогонь, бо в них можуть бути отруйні речовини. 

         У разі потреби телефони: «101»—пожежна безпека; «102» — поліція; «103» — швидка допомога; «104»—газова служба.

Щасливого відпочинку Вашим дітям!

          Береженого Бог береже!

Поради батькам майбутнього першокласника

 Чи готова ваша дитина до школи?

     Осінь не за горами, і в багатьох сім’ях от-от станеться радісна і знакова подія: 1 вересня в пишних бантах чи у франтуватому костюмчику ваше маля вперше переступить шкільний поріг! Прощай, безтурботне дитинство! Що чекає попереду — успішне навчання, нові друзі, цікаве насичене життя? А може, низка неприємностей, хвороби, нотації вчителів, невдоволення тата й мами? Багато залежить від того, наскільки дитина готова до навчання, чи не поквапилися батьки з відправкою її до школи, чи зуміли психологічно підготувати малюка до нового етапу в житті і (що не менш важливо!) чи готові вони до нього самі.

     Питання, з якого віку віддавати малюка до школи, не таке вже й просте. На перший погляд може видатися, що коли дитина вміє читати—писати—рахувати, то її вже час віддавати до школи. Тим часом про готовність дитини до навчання у школі можна робити висновок, лише проаналізувавши в комплексі низку чинників.

      Календарний і фізіологічний вік дитини збігаються не завжди. У будь-якому разі більшість психологів не рекомендує віддавати до школи дитину, котра буде молодшою за своїх однокласників. І йдеться в цьому разі не лише про те, що вона може бути фізично слабшою за інших (багато людей вважають це важливим лише для хлопчиків), а й про успішність на уроках фізкультури, праці. Відставання від більшості може породити небезпечні комплекси: «найслабший», «найнезграбніша». А від «останній прийшов до фінішу» дитина може вибудувати проекцію аж до «гірший від усіх».

    Нерідко трапляється, що малюк відстає в розвитку навіть від своїх однолітків. Причин може бути багато — часті хвороби, які «загальмували» дозрівання маляти; різного роду нервові розлади; просто особливий індивідуальний «графік» дозрівання нервової системи.      Тому обов’язково слід проконсультуватися у педіатра, який спостерігає дитину, котрий визначить рівень біологічного розвитку і стан здоров’я, а також у невропатолога, котрий перевірить ступінь зрілості нервової системи.

Інтелектуальний вік

     При підготовці дитини до школи батьки найбільше уваги приділяють її інтелектуальному розвитку. Здавалося б, за цим критерієм зовсім не складно визначити, наскільки готовий до школи майбутній першокласник. Помилково, втім, вважати, що все обмежується перевіркою знань. Психолог оцінює інтелектуальний розвиток дитини за цілим рядом параметрів. Зокрема, він перевіряє, наскільки у дитини розвинені розумові процеси: здатність порівнювати об’єкти; класифікувати їх; виділяти істотні ознаки; визначати причинно-наслідкові залежності; робити висновки. Важливо також перевірити пам’ять (механічне запам’ятовування й опосередковану пам’ять); наочно-образне, просторове і словесно-логічне мислення; здатність до узагальнення й абстрагування; послідовність умовиводів. Крім того, фахівець визначає, наскільки у дитини розвинено кругозір, її ступінь мовного розвитку і пізнавальної активності, якою мірою розвинені дрібна моторика рук і координація рухів.

Соціальний вік

     Із психологічної точки зору не менш важливою є готовність дитини до нового соціального статусу школяра, що включає готовність до нових форм спілкування — субординації стосовно дорослих і почуття товариства стосовно однолітків. Варто переконатися, що без п’яти хвилин першокласник поважає дорослих; визнає їхній авторитет; виконує їхні вимоги; адекватно реагує на зауваження; готовий виправляти свої помилки; у нього достатньою мірою розвинені самосвідомість і самооцінка. І якщо стає зрозумілим, що малюк не вміє поводитися на уроці, не рахується з інтересами інших людей, не готовий до колективної діяльності, то це значно серйозніше, аніж якщо він погано пише, повільно читає чи невпевнено рахує.

    У нормі дитина всіма силами прагне посісти нове, більш «доросле» становище в житті і докладає до цього певних зусиль — переборює невпевненість, страх, сором’язливість, намагається правильно поводитися. А от дитина, яка не готова до школи, навпаки, намагатиметься штучно затриматися в ранньому дитинстві.

     Серйозною перешкодою до навчання може стати недостатньо розвинена емоційно-вольова сфера психіки дитини. У цьому разі малюк не може примусити себе робити те, що йому не дуже цікаво; досить довго концентрувати увагу; швидко переключатися з одного виду діяльності на інший; слухати і слухатися дорослих. У нього не сформована здорова пізнавальна мотивація до навчання. Наші першокласники дуже часто вчаться, щоб учителька похвалила, щоб мама не гримала, щоб тато пустив гуляти, бабуся сунула «грошенята». А батьки не втомлюються повторювати, що вчитися треба лише для того, щоб вдало влаштуватися в житті. Чи варто дивуватися, що в наших дітях рідко сформовані пізнавальна активність, здорова цікавість, інтерес до нового, азарт подолання невдач?

      Перші шкільні роки збігаються з віковою кризою 6—7 років. Це один з періодів «перехідного віку», природна криза розвитку, але вона може завдати чималих неприємностей батькам, особливо якщо вони самі психологічно не готові сприйняти свою дитину в новій, дорослішій якості. Водночас перехідний період може пройти без особливих ускладнень, якщо система батьківських вимог і очікувань буде адаптована до нового рівня розвитку дитини та її нових потреб і якщо дитина не буде в цей час перевантажена додатковими заняттями.

       Вікову кризу 6—7 років вважається сприятливою в плані становлення моральної сфери. Саме в цьому віці дитина засвоює (іноді на все життя), «що таке добре, а що таке погано». І якщо дуже багато аспектів розвитку можна перекласти на сторонніх (гувернанток, репетиторів, секції, гуртки, садки і «особливі» школи), то засади моральності закладаються в сім’ї. І жодним чином не нотаціями і моралями, а способом життя, судженнями, вчинками, неквапливими розмовами «про все», спільним обговоренням прочитаного. У школі, звісно, теж провадиться певна виховна робота, однак занадто великою є імовірність того, що вашій дитині трапиться звичайна «училка», а не видатний педагог. Окрім того, у більшості шкіл досі намагаються виховувати радше слухняного громадянина, аніж усебічно розвинену особистість, яка завжди незручна спочатку вчителям, а потім і державі.

      Дитяча психіка вирізняється пластичністю, але при цьому розвиток одних особистісних якостей нерідко йде на шкоду іншим. Саме моральна сфера часто пригнічується і придушується в процесі гонитви за дедалі більшими знаннями й уміннями дитини. І в цьому разі посилюється ризик формування патологічних стосунків із вчителями й однолітками. У результаті ескалації інтелектуального розвитку може сформуватися такий собі «головастик», ходячий комп’ютер, біоробот. Він живий і дуже розумний, але не вміє товаришувати, любити, шкодувати, співчувати, піклуватися, ділитися, поступатися своїми інтересами, дотримуватися правил гри. Його горе й радості примітивні, його душевний світ бідний. Хоча основної помилки батьки найчастіше за все припускаються не тоді, коли вони завчасно віддають свого малюка до школи, а коли він у три роки знає літери й цифри, але не вміє зав’язати шнурки і підтягти штани....

      Ми жодним чином не закликаємо до того, щоб, перестраховуючись, батьки за найменших сумнівів залишали дитину вдома «ще на рік». Іноді таке потужне потрясіння, як початок шкільного життя, стимулює швидке дорослішання і дозрівання дитини як особистості. Проте у разі наявності сумнівів ми все ж настійно рекомендуємо порадитися із фахівцями. Зі свого боку можемо дати лише кілька загальних порад.

Кілька порад батькам майбутніх першокласників

Заздалегідь переведіть дитину на режим дня, максимально наближений до шкільного. Якщо малюк вередуватиме й опиратиметься, можна спочатку вигадувати цікаві причини, через які йому треба рано піднятися. Не можна, щоб школа наперед асоціювалася у дитини з неприємностями.

Кілька разів пройдіть із дитиною весь маршрут від будинку до школи й в зворотному напрямі, навіть якщо плануєте перший час відводити і забирати її. По дорозі зверніть її увагу на ті види транспорту, на яких вона зможе добиратися до школи. Переконайтеся, що ваш малюк зможе при нагоді назвати домашню адресу, ваш телефон, самостійно відімкнути двері.

Разом із дитиною приготуйте все потрібне для занять. При купівлі шкільного приладдя давайте майбутньому першокласнику свободу вибору, розповідайте, на яких уроках усе це може знадобитися. Намагайтеся, щоб усі плани, пов’язані зі школою, мали відтінок мрії. Водночас, з іншого боку, розповідайте про неминучі труднощі й нову відповідальність.

З найбільшою повнотою використовуйте цей період, коли дитина відкрита до сприйняття нового. Багато з нею спілкуйтеся, відповідайте на запитання, обговорюйте зміни, що відбудуться в її житті. Наголошуйте, що навчання в школі — це природний етап дорослішання в житті кожної людини. Розмовляючи про школу, розповідайте про те, як треба буде поводитися стосовно вчителя і шкільних товаришів. Прихильно і з симпатією відгукуйтеся про майбутню вчительку (найчастіше в початкових класах це саме жінки), завжди називайте її на ім’я й по батькові. І річ не лише в тім, що так дитина легше запам’ятає її ім’я. Значно важливіше, щоб майбутній першокласник перейнявся повагою до свого вчителя — практично неможливо чогось навчитися у людини, яку не поважаєш.

Турбуючись про те, щоб 1 вересня малюк було ошатним, не перестарайтеся, а то у нього може скластися враження, що всі приготування відбуваються заради одного святкового дня. Намагайтеся зробити так, щоб цей день став для вашої дитини серйозною життєвою віхою. Малюк готовий узяти на себе відповідальність за частину своїх шкільних обов’язків, ваше завдання — не заважати йому в цьому. Дайте можливість першокласнику проявити самостійність і відчути, що порядок на письмовому столі, правильно зібраний портфель, із вечора приготовлені одяг і взуття, вчасно зроблені уроки передусім потрібні йому самому, а лише потім батькам чи вчителю.

Готуйтеся разом зі своєю дитиною переживати перші неприємності й успіхи: з одного боку, доведеться вчити її непохитно і з гідністю переносити невдачі, з іншого боку — стежити за тим, щоб успіхи не ставали для неї приводом для зазнайства. Змиріться з тим, що ваша «найкраща» дитина може стати об’єктом критики. Це одне з найсуворіших випробувань для батьків, які нерідко схильні впадати в крайнощі. Так, вони можуть кинутися захищати свого малюка від «ворогів»; почати зневажливо відгукуватися про вчительку; скандалити з іншими батьками; не розібравшись, брати на віру версію своєї дитини про її «кривдників». Нічим не краща інша крайність — в усьому звинувачувати свого малюка і накидатися на нього із докорами: «маму з татом ганьбиш», «у кого ти такий вдався», «у інших діти як діти...». Обидва варіанти можуть загрожувати найсерйознішими наслідками для незміцнілої дитячої психіки.

Не забувайте про правильне харчування і щоденний відпочинок дитини на свіжому повітрі. Не перевантажуйте першокласника заняттями, які потребують додаткового розумового навантаження. Задумайтеся, чи не говорить у вас примітивне батьківське марнославство, а не справжня турбота про дитину. Не забувайте, що порівнювати успіхи малюка можна лише з його власними (приміром, місяць тому), а не з досягненнями його однокласників, дітей ваших друзів, сусідів чи колег. Батьки мають проявити витримку, спокій, справедливість, і безумовну любов до маляти, незалежно від його успіхів чи неуспіхів у школі.

Можна запідозрити шкільну дезадаптацію і хронічний стрес, якщо у першокласника погіршився загальний стан здоров’я, знизилася вага, зменшилася кількість гемоглобіну в крові, знизилася гострота зору, з’явилися головні болі. Якщо дитина почала часто хворіти, стала млявою, плаксивою, у неї порушився апетит, травлення і сон. В окремих дітей, навпаки, можуть виявлятися ознаки перезбудження, вони можуть стати неврівноваженими, дратівливими, запальними, агресивними. Не виключене виникнення страхів, неврозів й інших невротичних станів. У розвитку дитини можливий регрес — вона може «впасти в дитинство», повернувшись на більш ранній етап свого розвитку.

Наявність у дитини лише деяких із перелічених симптомів — уже серйозний привід для занепокоєння. І тоді батькам доведеться робити непростий вибір — забирати малюка зі школи чи спробувати допомогти йому справитися з непосильними для нього навантаженнями

 Золоті правила виховання в сім’ї.

1. Повага до індивідуальності дитини (врахування бажань, інтересів, по-треб), її самостійності, допомога у пошуку шляхів виходу зі складних ситу¬ацій;

2. Формування системи цінностей та збереження в сім'ї емоційного ком-форту;

3. Підвищення психологічної освіти батьків, набуття знань, урахування індивідуальних та вікових особливостей дитини;

4. Забезпечення тісного взаємозв'язку і взаємодії зі школою та іншими дитячими колективами. Лише дружні, відкриті стосунки дитини з батьками, взаємодопомога, турбота та увага забезпечать добрі відносини в сім'ї, бажаний результат виховання.

Десять заповідей батькам

1. Не навчайте тому, у чому ви самі не обізнані. Щоб правильно виховувати, треба знати вікові та індивідуальні особливості дитини.

2. Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть її для себе.

3. Довіряйте дитині. Залишайте за нею право на власні помилки, тоді дитина оволодіє вмінням їх самостійно виправляти.

4. Не ставтеся до дитини зневажливо. Дитина повинна бути впевнена в своїх силах, тоді з неї виросте відпові¬дальна особистість.

5. Будьте терплячими. Ваша нетерплячість — ознака слабкості, показ вашої невпевненості в собі.

6. Будьте послідовними у своїх вимогах, але пам'ятайте: твердість лінії у вихованні досягається не покаранням, а стабільністю обов'язкових для виконання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю і послідовністю.

7. Вчіть дитину самостійно приймати рішення і відповідати за них.

8. Замініть форму вимоги «Роби, якщо я наказав!» на іншу: «Зроби, тому що не зробити цього не можна, це корисно для тебе і твоїх близьких».

9. Оцінюючи дитину, кажіть їй не тільки про те, чим ви невдоволені, а й про те, що вас радує. Не порівнюйте її з сусідською дитиною, однокласниками, друзями. Порівнюйте, якою вона була вчора і якою є сьогодні. Це допоможе вам швидше набути батьківської мудрості.

10. Ніколи не кажіть, що у вас немає часу виховувати свою дитину, бо це означатиме: мені ніколи її любити.

Завжди пам'ятайте: ми виховуємо дітей власним прикладом, системою власних цінностей, звичним тоном спілкування, ставленням до праці та дозвілля.

Тож давайте вчитися виховувати наших дітей, пізнавати те, чого ми не знаємо, знайомитись з основами педагогіки, психології, права, якщо насправді любимо їх і бажаємо їм щастя.

 ДИТИНУ НЕ КАРАЮТЬ:

l. За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка — за рухливість, флегматика — за повільність, неврівноваженого — за плаксивість.

2. Під час їжі.

3. Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Тут краще підтримати її.

4. За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.

5. На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.

6. При молодшій дитині, оскільки підри¬вається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у стар¬шої дитини, а в молодшої — злорадство, а це погіршить їх взаємини.

7. За емоційність, імпульсивність, енергійність. Здатність передбачати наслідки своїх вчинків остаточно формується у дівчат до 18 років, у хлопців — до 20, але навчати цього слід з трьох, а особливо з п'яти років. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, — значить карати за те, що вона дитина.

8. Поспішно, не розібравшись: краще пробачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та індивідуальні особливості дитини.

    Реакція батьків на вчинок дитини має бути продуманою, вільною від негативних емоцій. У реакції не повинно бути істеричності. На істеричний крик, жестикуляцію, надлишок емоцій дитина відповідає тим самим. Не повинно бути люті, гніву. Лють призводить до надмірних по¬карань, а це породжує в батьків муки сумління. Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в очах дитини винні батьки і вона стає в позу ображеної. Не слід погрожувати дитині, краще попередити. Часом погроза сприймається гірше, ніж саме покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шантажувати батьків.

ЯК ЗАПОБІГТИ НЕГАТИВНИМ НАСЛІДКАМ ПОКАРАННЯ

1. Відокремлюйте свої почуття від дій. Не засуджуйте дитину. Вона має відчувати, що її люблять, але її дії в конкретному випадку можуть бути неприйнятними. Пам'ятайте: щоб змінити вчинки дитини, треба навчитися розуміти її. Суворі слова мають стосуватися тільки неправильних дій дитини, але не її особистості. Брутальність, моралізування, нетактовність свідчать про педагогічну непридатність, а дитину роблять невпевненою, знервованою, тривожною.

2. Уважно вивчайте свою дитину. Обов'язковою умовою у виборі форм покарання є знання індивідуальних особливостей дитини: її темпераменту, характеру, особливостей реагування на певний вид покарання. Ви маєте знати стан її здоров'я, нервової системи. Дії дитини у стані нервового розладу є симптомами емоційних ускладнень через критику, звинувачення або покарання, напружену сімейну атмосферу. Зрозуміло, що витончений, вразливий меланхолік сприйматиме покарання зовсім не так, як енергійний, товариський сангвінік, вибуховий холерик чи врівноважений, спокійніший флегматик. Дівчаток теж треба карати не так, як хлопчиків. Дівчинка взагалі потребує особливого виховання, заснованого більшою мірою на ніжності й ласці. Вона більш чуттєва й емоційна, глибше переживає з приводу зроблених помилок. Часом одного суворого слова, навіть докірливого погляду, досить, щоб вона припинила небажані дії. Необхідно взагалі відмовитися від тілесних покарань, від яких шкоди більше, ніж користі.

3. Треба враховувати емоційний стан дитини. Якщо видно, що дитина засмучена і дуже переживає, то чи потрібно додавати негативу, використовуючи покарання? Але водночас треба пам'ятати, що змінити поведінку дитини можна тоді, коли активізується її почуттєва сфера. Відчувши всю повноту негативних переживань, дитина навряд чи захоче повторити подібний вчинок. Потрібно, щоб вона набула цього негативного досвіду, але тут не можна перестаратися. А дорослий у цей час повинен бути поруч, зі схваленням поставитися до рішення дитини виправитися і всіляко підтримати її. Відповідайте на почуття дитини. Давайте їй виговоритися, щоб негативні емоції знайшли вихід у словах, а не в діях.

4. Перш ніж карати, треба обов'язково з'ясувати мотиви вчинку.

Якщо без покарання не можна обійтися, нехай дитина вибере його сама. Практика показує: діти здебільшого вибирають суворіше покарання, ніж батьки. Але в таких випадках вони не вважають його несправедливим і не ображаються.

5. Караючи дитину, впевніться у тому, що вона розуміє причину, щоб вона звинувачувала себе, а не того, хто карає. Якщо ж дорослий змушений застосувати покарання, то при цьому йому не можна використовувати образливі слова, принижувати гідність маленької людини, акцентувати увагу на слабких сторонах, фізичних вадах дитини.

6. Дайте зрозуміти синові чи доньці, що дисциплінарні проблеми дітей стосуються не тільки дорослих, а є спільними для всіх.

7. Навчайте дитину норм і правил поведінки в різних місцях і різних життєвих ситуаціях ненав'язливо та без моралізування.

8. Накладіть обмеження на небезпечні та руйнівні дії. Допоможіть дитині спрямувати свою активність у дозволене русло. У цьому полягає основна формула динамічного підходу до проблеми дисципліни дитини.

9. Будьте самі прикладом культурної поведін¬ки з іншими людьми, з предметами та довкіллям.

10. Треба пам'ятати, що вся відповідальність за наслідки покарання цілком покладається на дорослого. Слід пам'ятати, що міра покарання повинна відповідати важкості провини, тобто не треба застосовувати серйозне покарання за несерйозну провину.

ЯК УНИКНУТИ ПОКАРАНЬ?

Необхідна профілактика. Вона полягає в тому, щоб запобігти небажаним діям дитини ще до їх здійснення. Для цього потрібно сформувати в дитини прийнятну реакцію на певні обставини, виробити вміння самостійно й адекватно їх оцінювати і відповідно діяти. Краще запобігти, ніж потім карати. Необхідно поспілкуватися з дитиною, пояснити, розповісти, показати на прикладі, чому так робити можна, а так — не можна, до яких наслідків може призвести порушення якогось пра¬вила, норми, розпорядження, яке покарання воно тягне за собою. Треба вчити дитину робити такий аналіз самостійно, думати, перш ніж щось зробити, передбачати наслідки скоєного.

Дитина народжується гармонійною, чистою і досконалою. Вона відкрита для світу, вона всотує все, що їй дають дорослі. Чим буде насичуватися її розум, наповнюватися її душа, залежить переважно від нас — батьків, дорослих.

Напевно, покарання як засіб виховання ще надовго залишиться в нашому житті. Для того, щоб його позбутися назавжди, треба дуже багато змінити в нашому суспільстві, в культурі сімейних взаємин, у системі суспільного виховання.

Не викликає сумніву, що правильно встановленими, цілими, міцними, безпечними сходами можна кого завгодно вивести на будь-яку висоту 

 Поради батькам про виховання важких підлітків. 

Як упоратись з підлітком? Що ж трапилось з цією милою маленькою дитиною, яка була в нас кілька років тому? Підлітки можуть бути дуже складними, і це не має дивувати вас з огляду на всі зміни перехідного віку, з якими їм доводиться зіштовхуватися. Вам доведеться бути дуже терплячими, щоб упоратись з цим.

Попри те, що ви колись самі були підлітками й, можливо, складними для своїх батьків, від вас, проте, потрібно буде багато праці, щоб зрозуміти, через що доводиться проходити вашій дитині. Ви маєте налагодити зв’язок із нею. 

Це завжди не просто, і вам доведеться дуже постаратися під час цих двох важливих періодів у житті ваших дітей – юності й молодості. Вашим дітям знадобляться всі настанови і все ваше розуміння, які ви можете їм дати. Спілкування й розуміння протягом складних періодів можуть задати тон для життєвих рішень, які доведеться робити вашій дитині.

Нижче наведено кілька корисних порад, які придадуться батькам при вихованні підлітків і налагодженні зв’язку з ними:

1.      Інтерес

З’ясуйте, що подобається вашій дитині. Коли ваш підліток був дитиною, можна знайти щось, чим можна було б з ним займатися. Але коли вони дорослішають, вам доведеться докласти додаткових старань, аби довідатись, що подобається вашим дітям. Можливо, це буде не просто, але здатність співвідносити схильності й антипатії вашої дитини є важливою частиною побудови відкритих стосунків з нею.

Пам’ятайте: щоб бути гарним батьком вам також потрібно бути гарним другом.

2.      Строгість

Чимало підлітків пручаються правилам і обмеженням. Вони думають, що вже дорослі, що можуть про себе подбати. Хоча це почасти й так, підліткам усе ще потрібні обмеження. З новими бажаннями вони можуть заподіяти собі значної шкоди, якщо не стримуватимуть себе відповідальністю.

Дайте зрозуміти вашій дитині, що в неї буде більше волі, але при цьому й більше відповідальності. Воля без відповідальності  безглузда.

Вам варто допомогти своїй дитині навчитися планувати події наперед. Ви не повинні робити це за підлітка; просто спрямуйте його.

3.      Спілкуйтеся щодня 

Щоденне спілкування є важливим для підтримки відкритості між вами. Ваша дитина буде розкутішою, довірятиме вам, якщо ви спілкуватиметеся з нею щодня. Довіра ґрунтується на практиці. Її можна збудувати тільки на багатогранних відносинах, на гарному спілкуванні.

Навчіться пізнавати світ, у якому живе ваш підліток, поставте себе на його місце, і ви зможете не тільки досягти довіри у стосунках, але й краще зрозуміти його поведінку.

Щоденне спілкування покаже вашій дитині, що ви дбаєте про неї. Це дуже важливий фактор, тому що підлітки почуваються комфортніше з батьками, які активно залучені в їхнє життя. Інакше підлітки можуть звернутися до ненадійний однолітків за порадою або настановами. Дуже важливо, щоб батьки надавали їм керівництво й турботу, що їм так потрібно.

Виховання важких підлітків ніколи не було й не буде легким завданням. Різні батьки користуються для його розв’язання різними підходами. Безперечно, важливо вчинити так, як ви вважаєте правильним, але є деякі рекомендації, яких краще дотримуватися, щоб допомогти собі пройти через усе це, а також зрозуміти, що ви не єдиний у такій ситуації.

Підлітковий вік триває не вічно, тому не треба зациклюватися на ньому, що ваша дитина завжди залишиться важким підлітком. Натомість сконцентруйте свої сили й увагу, допоможіть дитині впоратись з її проблемами і стати відповідальним дорослим. Ви ж мріяли про це, коли дитина була маленькою?..

4.      Терпіння 

Коли йдеться про виховання важкого підлітка, ваша терпіння дуже важливе. Бути терплячим важко, тому ви захочете побачити результати негайно. Але у більшості випадків вашій дитині просто необхідно перерости таку поведінку. Можливо, варто відправити дитину у спеціальний центр виправного впливу, і це також потребуватиме від вас терпіння, поки програма не почне давати результатів. Загалом, якщо зможете знайти в собі терпіння, то керуватимете ситуацію значно краще.

5.      Упереджувальний підхід

Тільки-но ви помітили що в дитини з’явилися проблеми, вам необхідно починати діяти негайно. Можливо, вам необхідно подумати про спеціальну виправну установу для неповнолітніх ще до того, як ви вважатимете відправлення дитини туди необхідним. Негайний початок дій покаже підлітку, що ви не збираєтесь сидіти, склавши руки, й дозволити йому уживати наркотики, алкоголь або займатися іншими речами, яких ви не схвалюєте. Упереджу вальний підхід може скоротити глибину і тривалість проблем вашого підлітка.

6.      Єдиний фронт

У багатьох випадках батьки не сходяться в думках про те, яке рішення їм необхідно прийняти щодо ситуації, в яку потрапила їхня дитина. У жодному разі не розказуйте про це своєму синові чи доньці. Ви маєте завжди демонструвати «єдиний фронт». Коли дитина зрозуміє, що ви дієте спільно, однією командою, і вона не зможе втекти під захист одного з батьків, ваші плани допомогти матимуть більш

Як спілкуватися з дитиною

1.Спілкування на рівних. Рівень очей.

2.Попросити дитину вас чому-небудь навчити.

3.Запитувати в дітей поради.

4.Цікавитися планами дитини та їх враховувати.

5.Запитувати в дитини її річ і стукатися до неї в кімнату.

6.Просити допомоги в чому-небудь. Після цього не критикувати.

7.Давати посильні доручення з відомим успіхом.

8.Схвалення взагалі (у цілому).

9.Підтримка у важкій ситуації (навести приклад із власного життя, знайти три позитивних моменти — оптимістичний погляд на життя).

10. Не сюсюкати з дитиною. Розмовляти як з дорослим. 

11.Зустрічати як кращого друга і проводжати.

12.Якщо ви не праві, просіть вибачення.

13.Дозволяйте дитині виражати свої почуття і діліться своїми.

14.Дозволяйте робити дітям помилки і зустрічатися з їхніми наслідками (негативний досвід — це теж досвід).

15.100 %-ва увага 15 хвилин щодня.

16.Концентруйте увагу не на помилці, а на тому, як вийти зі складної ситуації.

Покарання. Подумай, навіщо

Запам'ятайте сім правил:

1.Покарання не повинно шкодити здоров'ю — ні фізичному, ні психічному (воно має бути корисним).

2.Якщо є сумніви (карати чи не карати) — не карайте (ніяких покарань «Про всяк випадок»)

3.За один раз — одне покарання. Навіть якщо вчинків скоєно багато, покарання може бути суворе, але одне за все одразу. Покарання — не за рахунок любові. Ні в якому разі не забирайте подарунки на знак покарання.

4.Пам'ятайте про час давності правопорушення. Якщо ви з'ясували, що вчинок скоєно давно, краще не карайте.

5.Покараний — прощений. Сторінка перегорнулася, не згадуйте про це. Не заважайте починати життя спочатку.

6.Покарання — але без приниження. Якщо дитина відчує перевагу вашої сили над її слабкістю, і вважає, що ви несправедливі — покарання подіє у зворотному напрямку.

7.Дитина не повинна боятися покарання.

Як не потрібно карати і сварити

Не можна карати і сварити:

—якщо дитина хвора;

—якщо дитина не зовсім одужала після хвороби;

—якщо дитина їсть;

—після сну;

—перед сном;

—під час гри;

—під час виконання завдання;

—одразу після фізичної або душевної травми (бійка, погана оцінка, падіння) — необхідно перечекати, поки зупиниться гострий біль (але це не означає, що необхідно втішати дитину);

—якщо дитина не справляється зі страхом, лінню, рухливістю, роздратованістю, із будь-яким недоліком, але щиро намагається подолати його;

—в усіх випадках, коли у дитини щось не виходить;

—якщо внутрішні мотиви вчинків найпростіших або найстрашніших порушень вам не відомі;   

—якщо ви самі в поганому настрої, якщо втомилися, якщо роздратовані.

 Як не потрібно хвалити

 1.Похвала має властивість наркотику ще й ще! І якщо було багато і стало менше, або взагалі не стало, у дитини може виникнути стан непотрібності, самотності і, можливо, страждання.

2.Не можна хвалити за те, що досягнуте не своєю працею (фізичною, розумовою, душевною).

3.Якщо дитина не заслужила, не долала труднощів — немає за що хвалити.

4.Похвали потребує кожна дитина, у кожної є своя норма похвали, ця норма завжди змінюється, треба її знати.

 5.Якщо дитина ослаблена, травмована фізично або душевно, хваліть її кожен день.

Важливі «нюанси», на які батькам підлітка бажано звернути увагу.

Підлітковий вік – саме той важливий та відповідальний етап у вихованні дитини, коли ваші взаємини балансують на межі.
Дитина часто дратується, буває, що не добирає слів, ставиться до вас то вороже, то холодно. Виною всьому – гормональний дисбаланс та поступові зміни у зовнішності, які їй самій часом неприємно спостерігати.
До нелегкого етапу дорослішання й розширення власного уявлення про світ і людей додається ще прийняття своєї оновленої фізіології. Фігура формується нерівномірно та й регулярні висипи на шкірі радості підліткові не додають. Часто це супроводжується комплексами та заниженням самооцінки.
У хлопчиків перебудова організму починається з 11-12 років. У дівчаток дорослішання настає трохи раніше – з 8-10 років.
Діти в цей час змінюються не лише зовні, а й внутрішньо: активується вироблення гормонів та починають функціонувати статеві залози.
Саме в цей час потрібно бути більш уважними та терплячими до своїх дітей. І в жодному разі не ігнорувати їхніх скарг на погане самопочуття. Більшість підлітків справді регулярно відчувають втому, слабкість та запаморочення. Тому не сприймайте ці симптоми за хитрощі чи симуляцію. Лікарі попереджають, що незначні недомагання в перехідному віці можуть проявитися як патологія у дорослому. Тому так важливо спостерігати за своєю дитиною та, в разі першої ж необхідності – консультуватися у компетентного лікаря.
ФАКТОРИ, ЩО УСКЛАДНЮЮТЬ ПЕРЕБІГ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ
1. Стреси – на скільки можливо, будьте поблажливими до дитини, уникайте конфліктів і сварок. Намагайтеся дійти порозуміння спокійно, залишаючись для неї другом та авторитетом.
Якщо підліток потерпає від сторонніх стресів (школа, друзі тощо), всіляко згладжуйте ситуацію, вносьте у неї доречні нотки гумору, м’яко (власним прикладом) спонукайте дитину бути розважливою. 
2. Перевтома – інколи, якщо дитина каже, що не має сил зробити домашнє завдання чи допомогти вам по господарству – вона дійсно не може. Не бійтеся розбалувати підлітка, відступивши від звичного слова «треба» та йдучи на поступки.
3. Неправильне харчування – слідкуйте, щоб ваша дитина харчувалась регулярно та збалансовано. У її денному раціоні має бути вдосталь вітамінів, кальцію, білків та вуглеводів.
4. Малорухливий спосіб життя – не дозволяйте підліткові засиджуватися за комп’ютером чи перед телевізором. Дізнайтеся, який спорт йому найбільше до душі й, за можливості, запишіть на цю секцію. Так ви не тільки відкриєте йому можливість розвиватися фізично, а й допоможете відволіктися від внутрішніх процесів – «психологічного перезавантаження».
5. Свіже повітря – регулярно провітрюйте дитячу кімнату та слідкуйте, щоби ваша дитина достатньо часу знаходилася надворі. Чудовий варіант – спільні прогулянки, що водночас допоможуть відчути психологічний стан дитини, скерувати та підтримати її у скрутній ситуації.
ЯК ЗАПОБІГТИ ПІДЛІТКОВІЙ АГРЕСІЇ
Простих та швидких варіантів вирішення цієї проблеми не існує. Щоб уникнути неприємних ситуацій, поради психолога потрібно зробити способом ведення життя, а не  застосовувати їх, коли проблеми вже виникли.
1. Треба постійно бути у тісному контакті з дитиною. Хороші батьки обов'язково побачать, коли у дитини стануться якісь зміни.
2. Насамперед треба будувати довірливі стосунки. Довіряючи та беручи до уваги думку дитини, вона автоматично зробить це саме у відповідь батькам.
3. Станьте другом для підлітка, а не тираном чи вчителем, який говорить лише у наказовому тоні.
4. Агресія – це нормально, доки вона не перетворюється у жорстокість. Тому важливо навчити дитину спрямовувати це надсильне почуття у спорт, мистецтво, музику чи навчання.

Гострі респіраторні вірусні інфекції, у тому числі і всім відомий грип, входять в загальну класифікацію хвороб під назвою ГРЗ. Але серед таких респіраторних інфекцій все ж є відмінності, і не тільки в симптомах. Грип та застуда викликаються різними інфекційними агентами. Ці інфекції можуть мати як вірусне, а також бактеріальне походження: їх можуть викликати стрептококи, стафілококи, кишкова паличка та інші патогенні мікроорганізми. Найбільш важкі наслідки можуть очікувати дітей при грипі.
На сьогоднішній день відомі три види грипу: А, В і С. Серед них перша форма найчастіше стає джерелом епідемій, а дві інших зустрічаються набагато рідше. В останні роки причиною пандемій зі смертельними випадками стали їх нові різновиди – віруси свинячого і пташиного грипу. Інші респіраторно-вірусні інфекції у дітей найчастіше виникають у верхніх дихальних шляхах через зараження аденовірусами або риновіруси. Складність при лікуванні додає той факт, що збудники вірусів можуть відрізнятися не тільки будовою, але і здатністю утворювати інші підвиди. Практично щорічно у світі з’являється близько 2000 нових підвидів грипу та інших ГРВІ, раніше не відомих нашій імунній системі, що, самі розумієте, для людського організму дуже небезпечно. Найбільший ризик при цьому виникає у дітей до трьох років, які часто хворіють і мають знижений імунітет.
Як відбувається зараження ГРВІ
Нам всім добре відомо про можливі шляхи зараження вірусом грипу або іншої ГРВІ – найбільшу небезпеку тут представляє заражена людина. Тому, для того, щоб не заразитися застудою або грипом ранньою весною або восени, рекомендовано використовувати маски або респіратори, хоча б у громадському транспорті.
Крім безпосереднього спілкування із зараженою людиною, коли віруси передаються через його дихальні шляхи, захворіти на ГРВІ можна, користуючись речами хворого або предметами, до яких він доторкався. У цих випадках діти знову піддаються найбільшому ризику зараження, оскільки дуже часто нехтують або забувають про запобіжні заходи, почутих будинку від батьків або від вихователів у дитячому садку. У дитячих дошкільних установах дуже часто за одним столом харчуються як здорові діти, так і кашляєте або чхаєте дитина. Діти можуть користуватися одними іграшками чи показувати іншим дітям свої особисті речі, передаючи їх з рук в руки. Тому для дітей молодшого віку дуже актуальним є профілактика ГРВІ. Ну а якщо ваша дитина заразилася грипом або іншою інфекцією, то тут вже без термінового і кваліфікованого лікування не обійтися.
Ознаки грипу та ГРВІ
Симптоми грипу або застуди відомі майже всім: це підвищення температури, загальна слабкість організму, болі в суглобах і м’язах, нежить, головний біль кашель. В окремих випадках до них приєднуються нудота, блювання, діарея, болі в районі живота. У деяких ГРВІ є прихований період, коли збудник вірусу вже потрапив в організм, але симптомів хвороби ще не спостерігається. У грипу такий період найкоротший – від 1 до 3 діб, у ГРЗ він може вирости до 10 днів. Грип може викликати зневоднення. У дітей воно проявляється особливо гостро, оскільки їх імунна система дуже слабка і не може надати потрібний опір вірусним інфекціям. Якщо не звернути увагу на перші симптоми хвороби або неправильно проводити терапію ГРВІ, то у більшості дітей захворювання протікатиме важко і з ускладненнями.
Лікування ГРВІ у дітей
Як такого особливого лікування для грипу ГРВІ не існує. Основна мета терапії -підвищення здатності імунітету захищати організм і полегшення симптомів хвороби. У комплексній терапії за рекомендацією лікуючого доктора можна використовувати препарат Вітаферон. Він має активне противірусну дію і здатний надавати позитивний ефект під час будь-якій стадії захворювання.
Перед застосуванням препарату необхідно підібрати спеціальну програму лікування, що враховує особливості стану хворої дитини. У складі Вітаферона знаходяться вітаміни С, завдяки яким противірусну та імуномодулюючу дію основного компонента альфа-2b інтерферону помітно посилюється. Паралельно з Вітафероном можна застосовувати відхаркувальні засоби – це допоможе запобігти можливості запалення легенів. Також можна використовувати інгаляції для поліпшення стану бронхів і полівітаміни.